24-го о п'ятій ранку як почало гудіти-гриміти — за річкою в нас військова частина, а трохи далі — військовий аеродром. О 5:02 його бомбардували. Ми не відразу зрозуміли, чоловік каже, машина для сміття проїхала. Племінниця недалеко живе – у неї чоловік військовий, зателефонувала: війна. І з цього дня жодної хвилини спокою. Син наш у Чернівцях на єврейському семінарі був, а донька в Ізраїлі — їдьте звідти, каже.

З п'ятиповерхівки ракета досі стирчить — метрів за п'ятдесят від нас

Десять днів ми витримали, якісь запаси залишалися в холодильнику. Але щоночі десь гуркотіло, школу розбомбило поруч із нами і будинок житловий. Одна ракета просто біля будинку застрягла, не розірвалася, слава богу. З п'ятиповерхівки ракета досі стирчить — метрів за п'ятдесят від нас, дороги немає, розбито все — магазини, заправка. Племінниця працювала в школі — і її рознесло. Будівельний супермаркет «33 квадрати» — теж роздовбали, коротше, страшне й сумне.

Постійно вили сирени, багато хто в підвал дитячого садка бігав ховатися. А коли потрапило до магазину поруч, і садок аж затрясся, перестали туди бігати. Адже там вхід один — не дай боже прилетить, 100 людей із дітьми в братській могилі опинилися б.

У мене однокласниця до Снігурівки поїхала, у неї там дві доньки, онуки. Думала, війна до райцентру не дійде. А їх блокували з усіх боків, розбили міст, четверо людей першого ж дня вбили. Один чоловік телефон витяг — його наповал, інший на велосипеді їхав, а ще сім'ю розстріляли на машині — це все на очах моєї подруги. Поруч з кожним будинком стоїть танк, корів, свиней вирізали. Вони просиділи тиждень у льоху, боялися вийти, бо дівчата у них, три онуки. А потім уночі по полях дві людини виводили з райцентру. Пішки дійшли до Тамарино, звідти подзвонили, і їх забрали в інше село. Це зараз я в Ізраїлі можу розповідати та не плакати. Такі справи.

Один сусід на першому поверсі жив, він із Росії, швидко поїхав, усе зрозумів. Весь район на нього зкоса дивився. А коли до Румунії евакуювалися, в автобусі була жінка із російським паспортом. Усі паспорти забрали та швидко роздали, а її документи довго не повертали, весь автобус на неї наїжачився.

При переході румунського кордону чоловік знепритомнів

Ми виїхали на 11-й день війни о 6-й ранку, рушивши у бік розвідного Варварівського мосту. Проїхали кілька кілометрів, черга величезна, а об 11 годині мости звели. Сирена гуде, бомблять, просто жах. Відкрили міст, після нас проїхали з десяток машин і тут промайнули військові на БТР, і мости знову розвели. До Одеси, а це 100 кілометрів, дісталися тільки як споночіло.

Вся дорога на нервах, гуркіт, літаки літають — це такий страх. А ми собачку везли, як зачує рев літака, тремтить — в Ізраїлі тільки відійшла.

Наступного дня поїхали до Умані та звідти до Вінниці. І тут почали бомбардувати місцевий аеропорт — вісім ракет над нами пролетіли. Барух ашем, живі залишилися, але наревілися.

На третю добу до Чернівців дісталися. При переході румунського кордону чоловік знепритомнів, хоча ніколи в житті не хворів.

Рабин Ірина Грицевська з нами була — дякую їй за підтримку. Викликаємо швидку, виявилося корона з ускладненням на нирки. Чоловік у лікарні тиждень провів, відійшли трішки, потім голова громади консервативного юдаїзму Чернівців Лев Клейман допоміг нам із транспортом, а до Румунії донька за нами прилетіла та забрала до Ізраїлю.

Коли ми виїжджали, будинок ще цілий був, а зараз сусідка, яка поливає наші квіти, повідомила, що вікна фанерою забили. Майже всі поїхали, тільки літні люди лишилися. Чи не щодня бомблять, розбито вже майже все.

Племінниці мої, одна — юрист, інша — вчитель музики, третя — педагог молодших класів, усі виїхали з міста. Одній ракета прямо у двір потрапила. Усіх розкидало — Румунія, Польща, Німеччина, Фінляндія.
Хто ж думав, що брати бомбитимуть і вбиватимуть. У нас зустрічі однокласників проходили до 2014 року, багато хто приїжджав із Росії.

Чоловік у мене моряк, відслужив три роки, то товариш по службі з Краснодарського краю йому каже: мовляв, нацики, самі себе обстрілюєте. Всі наші знайомі в Росії не вірять, що в нас таке діється. Але ж виросли разом. Все одно, самі себе бомбимо, а на них звалюємо…

Замість післямови. Рік по тому

Живемо в Ізраїлі недалеко від дочки та онуків. Мої родичі вже повернулися до Миколаєва. Нещодавно знову почали обстрілювати — багато пошкоджень. Але життя триває — готують садки та школи до відкриття. І всі чекаємо на мир!